Дизайн: Вовкотруб Дар'я
Софія Яблонська — перша жінка-кінооператорка. Вона ризикнула мандрувати світом у 20 столітті, коли українки боялися не те що виїхати за кордон, а й відвідати сусіднє місто.
Софія Яблонська народилася в 1907 році на Львівщині. Попри те, що дівчина походила з родини священника, вона здобула освіту в учительській гімназії й на драматичній студії, а також закінчила торговельну школу. Деякий час була керівницею кінотеатру в Тернополі, адже марила акторством та кінематографом. Накопичивши трохи коштів, Софія вирушила до Парижа.
Феміністичний погляд
Опинившись у столиці Франції, Софія працювала манекенницею й моделлю для живописців, а також намагалася отримати свої перші ролі в кіно. Незалежна Яблонська жила в цивільному шлюбі з митцем Крістіаном Кальяром. Зачарувавшись його розповідями про Африку, жінка вирішила самостійно поїхати до Марокко.
Мандрівниця за об’єктивом
Захоплена своєю першою подорожжю, Яблонська вирушила в наступну — на цей раз навколо світу. Аби мати певну фінансову підтримку, вона підписала угоду на створення документальних стрічок про жителів Індокитаю з товариством «Фільмтак». Пізніше жінка співпрацювала також з «Індокитайфільмом».
За словами Софії, усі сумнівалися в успіху її знімань, адже місцеві застережливо ставилися до іноземців та знімальної техніки. Вони думали, що камера «вкраде» душу людини. Проте завдяки своїй винахідливості, Яблонська однаково робила унікальні світлини.
Незручна правда
Під час перебування в Китаї Софії надто полюбився опіум. Вона навіть зуміла вдало зобразити наркотичні галюцинації від нього. Однак отримавши перед від’їздом цю речовину в подарунок, відхилила його: «те, що дозволила собі на Сході, не хотіла продовжувати у Європі».
Не лише світлинами: про літературний доробок
Софія Яблонська надсилала свої подорожні нариси до Галичини. Там її розповіді публікувалися в жіночих виданнях. Невдовзі враження з поїздок Софії перетворилися на цілі книжки: «Чар Марока» (1932), «З країни рижу та опію» (1936), «Далекі обрії» (1939). Ці твори швидко набули популярности. Яблонська неочікувано для себе стала відомою письменницею на батьківщині, змінивши уявлення про традиційну галичанку.
Повернення Яблонської в український інфопростір
Яблонська не відповідала радянським канонам культури. Вона подорожувала світом, відстоюючи проєвропейські ідеї. Така особистість вважалася не потрібною для тодішнього порядку.
Багато людей могло й не дізнатися про Софію, якби не двійко львівських студентів Академії друкарства. Вероніка Гоменюк та Андрій Беницький випадково знайшли романи Яблонської. Вони були настільки вражені творами письменниці, що вирішили видати їх. З’ясовуючи нюанси авторських прав, спудеї натрапили на її онуку в Парижі, де виявили чимало неповторних фотографій, рукописів та інших особистих речей видатної галичанки.
Наразі ми маємо бути вдячні родині Софіїного чоловіка та Марті Калитовській (подрузі), які опікувалися архівом Яблонської. Однак ще велика частина матеріалів Софії залишається не дослідженою й потребує подальшого вивчення.
Внесок в українську культурну спадщину
«Теура. Софія Яблонська» — це проєкт, який висвітлює творчу спадщину видатної українки. У рамках ініціативи представлені альбом зі знімками та три книжки мандрівної прози Софії Яблонської. Колекція світлин фотографині демонструє її світову подорож у 1930-х роках.
Софія Яблонська — архіважлива постать для української історії. Нині вона слугує прикладом для тих, хто прагне досягати бажаного, усупереч ґендерним та культурним стереотипам. Кінооператорка зуміла довести, що жінка може не лише виконувати «чоловічу» роботу, а й ставати в ній лідеркою. Загалом це людина, яка є втіленням сміливости та рішучости.
Comentarios