Моторошні політичні репресії проти українців
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
У 1937-38 роках понад 260 тисяч українців постраждали від радянського терору, й більшість — розстріляли. Репресії, арешти, залякування, катування, каральна психіатрія й не тільки це. Від науковців та митців до звичайних селян. Розстріляне відродження. Будинок «Слово». Потім — жорстоке знищення когорти шістдесятників і дисидентів. Приховування інформації. Злочин. Моторошні вбивства. Пропаганда, що розтягнулася на століття. Сьогодні у ДеКімнаті говоримо про жертв політичних репресій — від 1920-х років до самого дисидентства.
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
Архів терору
Сьогодні у відкритому доступі міститься безліч справ Розстріляного відродження, що десятиліттями приховував КДБ. Продивитися їх можна в електронному архіві Українського Визвольного руху. Всі ці документи є яскравим прикладом злочинності радянської влади та показником величезної імперії брехні, котру протягом століття зрощувала росія.
Родинам вбитих українців повідомляли, що причина смерті — інфаркт чи серцевий напад. «Була навіть окрема директива — з родичами розстріляних говорити усно, а дату смерті в довідках ставити довільно, у межах 10 років після арешту», — повідомляли в Службі Безпеки України.
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
Наприклад, дата розстрілу видатного українського режисера Леся Курбаса — це 3 листопада 1937 року. Тим часом згідно з документами КДБ, він загинув у таборах у 1942 році.
«І через 19 років після реальної смерті Курбаса в архівах КДБ Архангельскої області з’явиться висновок: скасувати розстріл через відсутність складу злочину», — СБУ.
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
Биківнянський ліс
Биківнянський ліс на Київщині став одним з символів злочинного режиму. Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв політичних репресій з боку комуністів. Протягом 1937-41 років органами НКВД УРСР Биківнянський ліс використовувався як об’єкт «спеціального призначення». Сюди, після розстрілу, таємно вивезли тіла Майка Йогансена, Михайля Семенка, Михайла Бойчука, митрополита УАПЦ Василя Липківського та сотень тисяч інших невинних жертв. Згодом цю місцевість розрівнювали бульдозерами та всіма силами приховували, що там.
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
Михайль Семенко
Дослідниця біографії Михайля Семенка Любов Якимчук у матеріалі для НУШ розповідає, що в ніч свого розстрілу поет чув усі 36 пострілів у підвалах Жовтневого палацу в Києві.
«24 жовтня 1937 року о 2 годині ночі його розстріляли в Жовтневому палаці. За розстрільним списком він був 37-м. Тієї ночі він чув усі 36 пострілів або й бачив, як когось розстрілювали. Зазвичай стріляли в потилицю, спрямовували дуло вниз, аби було менше крові.
Тоді всі тіла завантажили й відвезли в Биківнянський ліс, що в Києві за метро Лісова. Зараз ця ділянка, куди скинули тіла розстріляних тієї ночі людей, позначена — на дереві висить меморіальна дошка, присвячена Михайлеві Семенку», — пише дослідниця.
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
Пропаганда з рук у руки
29 вересня 1941 року у німецькій газеті «Berliner Börsen-Zeitung» журналіст Петер Кольмус повідомив про моторошні знахідки у Биківнянському лісі. Вперше масові поховання виявили німецькі окупанти після захоплення Києва. Іронічно, що тоді ж вони почали жорстокі страти у Бабиному Яру.
Після деокупації від німців, радянська влада вела пропаганду про те, що у лісі насправді поховані жертви «злодіянь німецько-фашистських загарбників» та в’язні Дарницького концтабору. Словом, що німецькі окупанти, що радянські — обличчя мали однакове.
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
Моторошність
У 1960-х за ініціативи Клубу творчої молоді розпочався пошук місць масових поховань жертв сталінських репресій. У серпні 1962 року Василь Симоненко, Лесь Танюк та Алла Горська опинилися на території Биківні, щоб розслідувати злочин. Поблизу був розташований піонерський табір. А місцеві жителі ще до війни бачили, як щоночі вантажівки привозили трупи, й, за їхніми спогадами, у це місце навіть ходив спецтравмай, що привозив до розритих траншей-поховань закатованих українців.
Під час пошуків поховань Симоненка й Танюка спіткав моторошний випадок. Лесь Танюк у своєму щоденнику згадує діалог з Василем, коли вони побачили, як хлопці грають у футбол… черепом.
Василь торкнув мене за лікоть: — Хлопці як хлопці, — кажу, — грають у м’яча. — Ти подивись, чим вони грають… Я підійшов ближче. Пацани грали у футбола черепом, простреленим ззаду, у тім’я. Я потягнувся за тим черепом. Мені здалось, що він дитячий. Бо зовсім уже малий. Діти грали у футбола дитячим черепом, набитим сіном. На воротах лежали теж черепи — більші. Вимиті з землі, відшліфовані часом. Ми огледілись. Все навколо було всіяне черепами…
Отже, Горська, Симоненко й Танюк розкрили засекречену інформацію про місця поховання у Биківні, на Лук'янівському та Васильківському кладовищах. Алла Горська про це написала заяву в Київську міськраду. Василь Симоненко намагався надати розголосу про ці злочини, і це одна з версій, чому потім його жорстоко побила міліція, внаслідок чого пізніше поет загинув.
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
Продовження в наступному поколінні
У 1965 році знову розпочалися масові арешти. Художниця Алла Горська була однією з перших, хто активно ставив свій підпис проти репресій і протестувала проти порушення прав людини. У 1968 році шістдесятниця підписала лист-протест 139 діячів науки і культури до керівництва СРСР щодо переслідування, арештів і судів над дисидентами
«Вона писала листи політв’язням, підтримувала їх на засланні, а також зустрічала й допомагала тим, хто повертався з таборів. Вона дуже любила людей і прагнула їм допомогти», — розповідав про подругу Євген Сверстюк.
Згодом видатну українську мисткиню таємно й жорстоко вбили за вказівкою КДБ. І це ми ще не починали розповідь про Василя Стуса та інших дисидентів. І це ми ще не починали розповідь про нове Розстріляне відродження, у 21 столітті, в Україні. Пам’ятаймо, хто наш ворог та справжнє обличчя російської культури.
Алла Горська
Comments