Дизайн: Вовкотруб Дарʼя
Поетичне кіно — це…
Однією з перлин української самобутньої культури є поетичне кіно. Це мистецька течія середини 1960-х, що поєднувала в собі фольклорні мотиви, символізм та експресіонізм і виводила на перший план візуальну виразність на противагу тогочасному соцреалізму. Лаконічний сюжет та герої, які зведені майже до архетипів, підкреслені символами та наповнені підтекстами. Кожен кадр має своє значення, а обрані кольори та візуальні засоби працюють на доповнення загальної атмосфери. Сьогодні в нашій Кінокімнаті поговоримо про витоки, особливості та найкращих представників цього жанру.
На кого спиралось поетичне кіно
Справжнім вчителем для режисерів поетичного кіно був Олександр Довженко. Саме його стрічки «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929) і «Земля» (1930) були початком розвитку українського національного кінематографа та піднесли його на світовий рівень. А в 1958 році на Всесвітній виставці в Брюсселі група кіноекспертів включила роботу українського режисера до списку 12 найкращих фільмів усіх часів. «Перший поет кіно» — так назвав Довженка кінокритик Льюїс Джейкобс у своїй праці «Становлення американського фільму». Тому не дивно, що саме на його творчість спиралось наступне покоління кіномитців.
Національний український кінематограф
Соціалістичний реалізм — панівна на той момент течія, яка жорстко визначала ідеологію та пропаганду пріоритетом у мистецтві. Творці повинні були зображувати перемоги та здобутки радянської влади, процвітання та переваги загального над особистим. Такі стрічки спрямовувалися на масу.
«Відлига» (1953-1964 рр.) відзначилася для українського кінематографа відродженням і піднесенням, коли продовжувати застій влада більше не може, а народ — просто не хоче. Саме тоді мистецтво визначили як «національне за формою, соціалістичне за змістом». Під час відходу від сталінської тоталітарної системи та кволих спроб до більшої лібералізації життя срср завдяки нашим митцям в українському кіно з’являються фольклорні національні мотиви, зображення традицій та рідних краєвидів.
Таким чином, фільми сприймалися як своєрідний опір культурній політиці срср, спрямованій на асиміляцію.
З чого все почалось
Підґрунтям для виникнення українського поетичного кіно стало призначення кінознавця Василя Цвіркунова в 1962 році директором кіностудії ім. Довженка. Він підтримував українських митців, яким загрожувала радянська цензура. Того ж року затвердили сценарій фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Ця картина показала всьому світові українську поетичну мітологію з магічними ритуалами, переплетенням християнства і язичництва. Поет Микола Холодний, який особисто знав Параджанова, так відгукнувся на фільм: «ви відкрили українцям Україну, а Україна відкрила вас».
У фільмі зійшлося все: літературна основа Михайла Коцюбинського, режисура Сергія Параджанова, операторська робота Юрія Іллєнка, акторська гра Івана Миколайчука та музика Мирослава Скорика, що в симбіозі створили справжній шедевр кінематографа.
Не Параджановим єдиним
Якщо вам сподобались «Тіні забутих предків», зверніть увагу на інші роботи режисера, наприклад: фільм, що складається з кількох новел «Колір гранату» про вірменського поета Саят-Нова або «Легенда про Сурамську фортецю», що присвячений грузинським воїнам усіх часів, які віддали життя за Батьківщину.
Юрій Іллєнко був не тільки фантастичним оператором, а також режисером стрічки «Білий птах з чорною ознакою», що розповідає про життя родини Дзвонарів на Буковині на тлі буремних політичних змін: голод 30-х, румунізація, прихід радянської влади, друга світова війна та початок діяльності УПА.
У фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» на глядачів очікують козаки, магія та гумор. А сама оповідь виглядає як вертеп і театральна вистава одночасно. «Схаменіться, люди. Це все вам сниться», — наголошують герої стрічки.
Інші рекомендації :
Вавилон ХХ, реж. Іван Миколайчук
Анничка, реж. Борис Івченко
Камінний хрест, реж. Леонід Осика
Криниця для спраглих, реж. Юрій Іллєнко
Захар Беркут, реж. Леоніда Осика
Душа поетичного кіно
Саме так критики називають актора і режисера Івана Миколайчука. За свою творчу кар’єру він зіграв 34 ролі, написав 9 сценаріїв і створив дві режисерські роботи. Миколайчук був головним актором культових фільмів «Тіні забутих предків», «Білий птах з чорною ознакою», «Пропала грамота». Йому вдалося стати справжнім національним актором.
«Я не знаю більш національного народного генія. До нього то був Довженко», — казав Сергій Параджанов про Івана Миколайчука.
Усі свої таланти й майстерність він вклав у фільм «Вавилон ХХ», виступивши і режисером, і сценаристом, і актором, і автором музичного оформлення. Бувальщина-небилиця — саме так режисер визначав жанр своєї картини. Фільм побудований нелінійно, й іноді здається, що тут не один оповідач. Буремне ХХ століття зображене ніби народна легенда. Це була остання робота Миколайчука.
Українська екзотика?
Поетичному кіно притаманне зображення етнографічної та ландшафтної екзотики України. У п’яти з найвідоміших стрічок цього жанру: «Тіні забутих предків», «Анничка», «Білий птах з чорною ознакою», «Захар Беркут», «Камінний хрест» — дія відбувається в Карпатах, і в усіх цих фільмах головну або одну з головних ролей виконує Іван Миколайчук, яскрава душа Гуцульщини. Ці декорації та персонажі можуть видаватись такими ж екзотичними, як і Дикий Захід. В українському поетичному кіно зображено простір, де панують сили, які не хочуть коритися новій владі.
Усіх заборонити і покарати
Такий яскравий і самобутній феномен не міг пройти повз цензурну увагу радянської ідеології. Кіномитців звинувачували в націоналізмі, ідейних збоченнях та недосвідченості. Багато фільмів були заборонені на території срср або відкладені на полицю до кінця 1980-х років. Показ фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» став першим публічним протестом проти замовчування хвилі політичних репресій серед інтелігенції в постсталінський період.
Радянська цензура безжальним катком пройшлася по кожній роботі «поетичного кіно»: зіпсовані плівки, незатверджені сценарії та відверті залякування митців. Кожного представника «поетичного кіно» покарала система. Івана Миколайчука назвали «людиною ворожої ідеології», його ім’я стало табу для кінематографа. Сергія Параджанова ув’язнили за сфабрикованими звинуваченнями. Юрія Іллєнка повсякчас не допускали до знімання.
Варто пам’ятати, що вихід кожного фільму супроводжувався боротьбою митця з владою.
Вплив і значення поетичного кіно
Метафорична мова, алегоричність і теми, які порушували представники українського поетичного кіно, викликали численні дискусії. Їхнє досягнення — це не лише художня цінність та світове визнання, а й вплив надалі на все українське суспільство. Від національних ідей до зрощення власної творчої інтелігенції у галузі кіно і, зрештою, до публічної боротьби з політикою асиміляції в срср.
Comments