Дизайн: Вовкотруб Дарʼя
Творчий внесок Івана Кавалерідзе сприяв визначним змінам у розвитку української скульптури, кіномистецтва та драматургії.
За своє напрочуд довге та плідне життя Іван Кавалерідзе встиг створити сотні станкових робіт, близько 20 пам’ятників, поставити декілька театральних п’єс, відзняти 10 повноцінних кінофільмів, написати збірку спогадів, провести виставку своїх творів у Києві та отримати світове визнання.
Однак за знайомим нам сценарієм, тоталітарна машина СРСР не дала змоги митцю злетіти вище. Сьогодні у ДеКімнаті розповідаємо вам про мистецтво Івана Кавалерідзе.
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
Перші кроки
Іван Кавалерідзе народився 13 квітня 1887 року на хуторі Ладанському (зараз Сумська область) в сім'ї Килини Кухаренко та солдата Петра Кавалерідзе, нащадка грузинського князівського роду. Вже з дитинства хлопчик захоплювався образотворчим мистецтвом: малював, ліпив фігурки людей та тварин із глини. Пізніше завдяки своєму дядьку Сергієві Мазаракі — художнику й археологу — буде навчатися у Київському художньому училищі.
А вже після навчання у петербурзі та Парижі, у 1911 році Кавалерідзе повернеться до Києва, аби взяти участь у конкурсі на найкращий проєкт пам’ятника княгині Ользі. Того самого, який ми щоразу бачимо під час прогулянки на Михайлівській площі.
Дизайн: Вовкотруб Дарʼя
Протягом німецько-радянської війни Іван Кавалерідзе керував відділом культури Київської міської управи. Увесь період окупації він допомагав рятувати місцеву інтелігенцію, та відмовлявся співпрацювати як і з німецькими, так і з радянськими військами. Після чого потім зазнав ще більшої немилості від влади: Київська кіностудія виселила його зі службової квартири і митець був змушений шукати прихистку у друзів.
Дизайн: Вовкотруб Дарʼя
Монументальні національні мотиви
На скульптурній творчості Івана Кавалерідзе позначились впливи символізму, соцреалізму, конструктивізму та кубізму. Проте у більшості його роботах переважає почуття монументальної форми та реалізм. Художньо-композиційні елементи в його роботах відзначаються виразністю та емоційністю. Іван декілька разів брав участь у міжнародних конкурсах на проєкт пам’ятника Тарасу Шевченку, і кожного разу зображував поета по-новому: спокійним і замисленим з опущеною головою; гірко задуманим; романтично піднесеним, у повний зріст — Кобзар на березі ріки стоїть проти вітру.
Памʼятник Т. Шевченку у Ромнах
Велетенські узагальнено-монументальні форми втілювали тенденцію мистецтва радянських часів, але їх Іван Кавалерідзе майстерно поєднував з національними мотивами, що стало візитівкою його скульптур. Наприклад, пам’ятник княгині Ользі, Андрію Первозванному й Кирилу та Мефодію (сучасні дослідники також візуально асоціюють пам’ятник із формою тризуба).
Джерело: ВУФКУ
Театр та «антиісторичне» кіно
Захоплення Івана Кавалерідзе театром та режисурою почалося ще зі студентських років, коли йому вечорами доводилося працювати статистом у Київській опері, аби заробити кошти на життя.
Паралельно зі скульптурною діяльністю розпочався його режисерський шлях у Роменському театрі: писав та ставив п’єси, сам же робив декорації й костюми. Пізніше на посаду гримера та скульптора-декоратора його кликали на масштабні кінопроєкти.
У 1928 році Кавалерідзе дебютував у кіно зі стрічкою «Злива». Після цього майстер один за одним створює фільми «Перекоп», «Штурмові ночі», «Коліївщина» і стає основоположником українського історичного кіно. Проте ненадовго: після виходу фільму «Прометей», де Кавалерідзе висловлює чітку позицію щодо поневолення корінних кавказців, в газеті «Правда» вийшла стаття розгромної критики, де фільм назвали «антиісторичним», а режисера звинуватили в буржуазному націоналізмі та формалізмі й заборонили знімати стрічки на історичну тематику.
Від історії до кіноопери
Так Іван Кавалерідзе переходить до екранізацій відомих театральних вистав. З виходом картин «Наталка Полтавка» та «Запорожець за Дунаєм» започатковується жанр кіноопери. Вперше в історії українського кіно герої співають голосами оперних співаків.
У повоєнні роки після чергових звинувачень Івану знову забороняють знімати кіно, його сценарії не беруть до розгляду на студіях. Лише через 15 років він знову повернеться до зйомок фільму про Григорія Сковороду, та екранізації роману Панаса Мирного «Повія».
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
«Найщасливіший день сьогодні. Чому? Бо він є і я живу!» — писав незламний життєлюб Іван Кавалерідзе у щоденнику. Щодня він жив мистецтвом. У переломні моменти та страшні часи в країні Кавалерідзе не припиняв творчу діяльність. І попри постійну критику та цькування з боку радянської влади він прагнув нових звершень, не зраджував власному світогляду, та говорив через мистецтво так, як умів.
Дизайн: Вовкотруб Дарʼя
Comments