Історія Христини Алчевської: емансипація попри заборони
Дизайн: Вовкотруб Дарʼя
«Кажуть, що у кожної людини буває свій «пункт божевілля». Моїм — виявилося бажання навчити грамоти якомога більше жінок», — так підсумувала свою діяльність українська педагогиня ХІХ століття Христина Алчевська. Завдяки її «божевіллю» в Україні з’явилася перша недільна школа для дівчат, де за понад пів століття існування випустилося 17 тисяч студенток. Алчевська зробила внесок в емансипацію жінок Сходу України, проте отримувала звинувачення в лицемірстві та «шароварщині» через компроміси з владою російської імперії. Якою була одна з перших українських освітянок та чи справедливими були звинувачення — дізнавайтеся у нашій ФемКімнаті!
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
Бунтівна юність
Христина зростала на Чернігівщині та Курщині в родині сільського вчителя та дворянки з університетською освітою. Проте батько не вважав за потрібне навчати доньку грамоти, тому Христина буквально підслуховувала уроки своїх братів під дверима.
«Мені завжди здавалося, що чоловікам набагато більше пощастило у цій сфері. Натомість у випадку жінок упередження щодо їхньої освіти живуть скрізь — від хат до світських зал», — згадуватиме вона в листі до Івана Франка.
Юність Христини проходила в 1860-і роки, багаті на реформи та соціальні зміни. Тоді вона пише вірші в революційній газеті «Колокол», що видавалася за кордоном. Христина використовувала псевдонім «Українка», ще до того, як Леся Українка навіть народилася. Цими ублікаціями зацікавився підприємець Олексій Алчевський та ініціював листування. Через два роки після знайомства вони одружилися.
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
Торувати шлях жіночій освіті
У 1862 подружжя переїхало до Харкова, де з допомогою капіталу чоловіка та власних зв’язків із культурними діячами Христина заснувала безплатну жіночу недільну школу — першу в імперії. Заняття йшли українською, а вчителі настільки захопилися ідеєю, що працювали на волонтерських засадах. У школі не було майнового чи вікового цензу — приймали всіх охочих та навчали правознавства, фізики, хімії, географії, історії України, письма й математики.
Алчевська зі студентками Харківської гімназії, 1890-і
Сільська школа з ідеалами міста
Школа, яку відкрила Христина Алчевська, мала шалений успіх: її досягнення представили на всесвітніх виставках у Празі, Брюсселі, Чикаго. У 1879 жінка відкрила «філію» харківської школи у селі Олексіївка на Луганщині. Проте освітянці дорікали, що вона не врахувала важкий ритм життя селянок: вони не можуть повноцінно навчатися та дотримуватися дисципліни, як незайняті жительки Харкова, бо приділяють по 12-15 годин на день фізичній праці. Дві школи були не єдиними інвестиційними проєктами Алчевських: вони підтримували Гірничий інститут у Дніпрі, Харківський сільськогосподарський інститут та Сумську публічну бібліотеку.
Христина Алчевська й жителі Олексіївки. 1880-ті
Грінченки та пам’ятник Шевченку
Успіхи подружжя Алчевських дозволяли їм певну зухвалість перед владою російської імперії. Христина попри заборони та перестороги ініціювала встановлення першого у світі пам’ятника Шевченку — прямо в себе на подвір’ї! Проте цей жест оцінили не всі сучасники Алчевських, називаючи його «пафосною шароварщиною». Культурні діячі Борис і Марія Грінченки роками спілкувалися з Алчевськими, Борис навіть викладав у сільській недільній школі. Та згодом їхні взаємини погіршилися через обмеження російської влади.
Харківська та Олексіївська школи змогли вижити в часи тотальних заборон української мови (Валуєвський циркуляр, Емський указ…) шляхом компромісу, який Грінченки охрестили «двоєдушієм». На думку Алчевської, краще було хоча б російською, але дати освіту більшій кількості жінок, ніж взагалі не викладати.
Пам’ятник Шевченкові
в харківській садибі Алчевських,
встановлений 1899 року
«Інтернаціоналізм чи русифікація» до того,
як це стало мейнстримом
Марія Грінченко звинувачувала Христину Алчевську в зросійщенні та поширенні «московських книжок». Попри критику, Алчевська продовжувала просвітницьку діяльність до самої смерті: їздила Харківщиною і докладала зусиль, щоб відкривали недільні школи, щоб їх називали на честь Шевченка, привозила книжки в бібліотеки, налагоджувала комунікацію між освітніми осередками — в той час, коли телефон і телеграф були мало поширеними. Науковиця Інституту історії Академії наук України Тетяна Водотика розповіла Громадському радіо: «в епоху тотального зросійщення і панування “малоросійського” уявлення про Україну, діяльність Алчевських була прикладом того, що можна мати сміливість, і за наявності ресурсів залишатися українцем, бути багатим і впливовим».
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
Не переплутайте Христину з Христею
Цікавий факт: у подружжя Алчевських народилося шестеро дітей, а одну з доньок звали Христина, або ж Христя. Алчевська-молодша відома своїми літературними перекладами з французької, а також національно-свідомою поезією. Христя продовжувала освітню справу матері: читала учням українські книжки, організовувала мітинги учнів середніх шкіл, мала зв'язки з підпіллям. Вона вважала, що змінити державу під силу лише молоді. Близьке спілкування з ідеологом українського націоналізму Михайлом Міхновським позначилося на віршах Христі:
Гомоніли люде: «Та що з того буде?!» Гомоніли люде: «Ми вже омертвіли!..» Гомоніли люде: «По степах широких Вже не встати, — спати Нашій Україні!..» А Вкраїни доля З їх усіх сміється — В небесах високих Горличкою в’ється...
Comments