Дизайн: Сюзанна Рівняк
Історія цієї художниці підтверджує непорушну істину: коли митці справжні, їхні творіння знайдуть шлях до сердець людей. Час слугує лише випробуванням для мистецтва, возвеличуючи його перед нами. Тож сьогодні роботи Любові Панченко відгукуються з неабиякою силою. Детальніше про видатну живописицю читайте в нашій ФемКімнаті.
Будучи дитиною…
Любов Панченко з’явилася на світ напередодні Другої світової війни, 2 лютого 1938 року, у селі Яблунька, що на Київщині. Її виховувала сувора родина, яка не підтримувала зацікавленість доньки до живопису. Батьки навіть били дівчину по руках за появу в них олівця. Під час навчання вона не отримувала від сім’ї жодної допомоги. Через це не мала чого їсти та надзвичайно часто хворіла. «Це були голодні післявоєнні роки, і тому дівчиною навіть опікувалися викладачі», — пише видання Український тиждень.
Навчальний шлях
Після завершення семирічної школи, Любов Панченко почала вчитися в Київському училищі прикладного мистецтва на курсі вишивки. Там вона вдосконалила свої навички до професійного рівня. Здобувши освіту, жінка спочатку працювала в кравецькій майстерні, а потім у 60-ті роки стала художницею-модельєркою в легендарному Будинку моделей «Хрещатик» у Києві. Також пані Любов займалася живописом, графікою та створювала національне вбрання й костюми для українських колективів.
Різностороння мисткиня
Візерунки для вишивок, які розробляла художниця, публікував провідний жіночий журнал України того часу «Радянська жінка». Після цього її роботи почали використовувати майстрині по всій країні. Крім того, пані Панченко займалася розписом писанок і збирала кошти на підтримку політичних в’язнів. Також вона регулярно відвідувала дім скульптора Івана Гончара, розташований на Печерських пагорбах. Це місце було важливим центром збереження української народної культури. У Гончара збиралися колядницькі гурти, тому завдяки небайдужим і зусиллям Любові Панченко в столиці відродилися звичаї різдвяних колядувань та вертепних дійств.
Авторський стиль
Унікальні елементи української культури присутні в усіх роботах Панченко. Вона зналася на традиціях народного мистецтва, які стали основою її творчости. У молодості мисткиня їздила до Карпат, девона збирала етюди, створені за допомогою різноманітних технік акварелі та гуаші. Подорожуючи Поліссям, Панченко збирала зразки народних витворів. У 70-тих роках Любов захопилася колажами з пальтової тканини. Вона створювала образи Тараса Шевченка, Івана Світличного та інших.
Пригноблена шістдесятниця
Живописиця належала до Клубу творчої молоді — когорти шістдесятників. Більшість її друзів, наприклад Іван Світличний та В’ячеслав Чорновіл, потерпали від радянських репресій. Хоч пані Любов не була залучена до політики, вона однаково зазнавала утисків з боку влади. Панченко не поділяла радянських ідеалів, тому її роботи ніде не виставляли. Усе, що вона створювала, було пронизане духом свободи та національною самобутністю.
«Під час радянської влади вона була забороненою художницею, а в роки незалежної України її дуже рідко згадували», — пояснила кураторка проєкту «60. Втрачені скарби» Софія Розуменко.
Про пережите в Бучі
«Любов Панченко не змогли зламати в КДБ, але художниця дуже постраждала під час нової російської навали», — згадував Бучанський міський голова Анатолій Федорук. Під час російської окупації міста Буча жінка перебувала у своїй хаті без їжі. Упродовж місяця вона повільно помирала з голоду. Про творчиню згадали тоді, коли її будинок постраждав від обстрілів. Один із сусідів допоміг жінці прийти до тями.
Значущість особистости
Любов Панченко здобула широкого визнання здебільшого саме після початку повномасштабної війни. Свої мистецькі доробки жінка передала в «Музей шістдесятництва». На щастя, їх вдалося зберегти. Тож наразі неабияк важливо цінувати спадщину, яку вона залишила після смерті. Необхідно передавати знання про її шлях та творчість наступним поколінням, аби увічнити пам’ять про внесок художниці у розвиток української культури.
Comments