Огляд фільму «Будинок "Слово". Нескінчений роман»
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
Рай для літераторів чи крематорій
Наприкінці 1920-х років за наказом радянської влади у Харкові збудували будинок для українських літераторів, які повинні були чи то стилетами, чи то стилосами прокладати шлях до загірної комуни. Однак зовсім скоро мешканців у будинку в формі літери «С» почало меншати, а письменники, чиї романи залишились нескінченими, назвали його «крематорієм». Фільм «Будинок "Слово". Нескінчений роман» символічно вийшов у прокат 9 травня 2024 року.
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
Шлях будинку «Слово» до екранів
Режисером та співсценаристом стрічки став Тарас Томенко. У 2017 році він вже працював над історією будинку «Слово» – тоді світ побачив однойменний документальний фільм. Сам режисер визнає, що задум стрічки з’явився ще 10 років тому, а шлях до його безпосереднього створення був тривалим. Разом з українською поетесою та другою сценаристкою фільму Любов’ю Якимчук вони досліджували архіви, біографії, співпрацювали з істориками та шукали продюсерів, яких тоді не надто цікавила історія про знищення генерації українських митців.
Цікаво, що майже весь реквізит команда створила самостійно, відтворивши за архівними матеріалами понад 1500 автентичних деталей. Над декораціями працював художник Шевкет Сейдаметов. У фільмі у Михайля Семенка навіть був метелик, який дійсно носив сам поет. Харківська письменниця Світлана Клімова подарувала його режисерові.
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
Мікровсесвіт літературного життя
«Будинок "Слово". Нескінчений роман» – це художній фільм, що заснований на реальних подіях. Відтак у кадрі з’являються як справжні літератори доби Розстріляного відродження, так і вигадані персонажі доби червоного терору. У центрі події фільму – Микола Хвильовий (у виконанні В’ячеслава Довженка), Павло Тичина (Костянтин Темляк), Михайль Семенко (Геннадій Попенко), Володимир Сосюра (Андрій Май), Майк Йогансен (Андрій Ісаєнко), Лесь Курбас (Станіслав Сукненко) та інші. Характери всіх героїв показані через їхній спосіб життя та повсякденні події. Томенко створює дещо гіперболізований мікровсесвіт, де мрійливий та нерішучий Володимир Сосюра стрибає з балкона в гречку до поетеси Раїси Троянкер (Валерія Ходос), а вона ходить по квартирі оголеною. Михайль Семенко постійно жартує, епатує, зачитує «бі бо бу», а Майк Йогансен розбирається зі своїми хортами.
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
Червоне та чорне
Фільм виконаний в абсолютно чорно-білій стилістиці: інші кольори спектру відсутні як у кадрі, так і в характерах героїв. Колір на екрані з’являється лише в одній сцені – враховуючи настрої доби, нескладно вгадати, що єдиним акцентом став червоний, не від слова «комунізм», а від слова «кров». Оператор Михайло Любарський зробив стрічку візуально довершеною, а постановка кадру та робота зі світлом допомагають розвитку сюжету. Фільм, що починався з доволі життєствердних кадрів турніру з волейболу у дворі будинку «Слово», поступово переходить в тоталітарний нуар, де чорного більше, ніж білого, зокрема й у кадрі.
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
НКВС-КДБ-ФСБ
Герої на екрані чітко діляться на дві групи: літератори – праворуч, НКВС – ліворуч. Протагоністом у фільмі виступає Микола Хвильовий, якого автори наділили усіма рисами вільного митця та борця з системою під гаслом «Геть від москви!» Його повною протилежністю став Володимир Володимирович Акімов (зіграв Дмитро Олійник), юний поет-початківець, якому робота на репресивну машину імені радянського союзу дається краще, ніж сонети і верлібри. Зрадника Акімова наділили всіма гріхами водночас — де робота на НКВС, там і згвалтування. Сексот також надто очевидно зовнішньо нагадує іншого владіміра владіміровіча зі спецслужб, і ця алюзія закономірно стає однією з основних тем для обговорення у глядачів. Сам Тарас Томенко також підтверджував, що задумував Акімова як прообраз молодого путіна часів його служби в КДБ.
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
Темрява яскравіша за світло
Цікаво також, що саме герой Дмитра Олійника отримує надзвичайну, порівняно з іншими персонажами, кількість екранного часу та навіть центральне місце на двох варіантах афіші фільму. Чи справедливо це щодо інших митців, які моментами в фільмі постають радше суцільним контрастним тлом для тоталітарної системи в обличчі вигаданого Акімова, кожен вирішить сам.
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
Це не кінець
Фільм Томенка відзняли ще в 2021 році, а зараз, в час повномасштабної війни, він отримав додаткові сенси та алюзії. Вже не вперше в сучасному українському мистецтві режисери десакралізують образи класиків та витягають їх з-за рамок підручників української літератури. Водночас двогодинна стрічка Тараса Томенка точно не завершує дискусію про розстріляні 30-ті та залишає простір для рефлексії. Список митців Розстріляного відродження, який демонструється в кінці стрічки, стає найбільш болючим епізодом, який нагадує про те, скільки нествореного та ненаписаного залишилося за цими прізвищами.
У фільмі безіменна репресивна машина в образі Акімова помирає в блювоті просто під портретом сталіна. Однак, як показує історія, від перестановки літер в абревіатурі НКВС навряд щось змінюється.
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
Comments