Рецензія на містерійну виставу, яка стала явищем
Дизайн: Вовкотруб Дарʼя
Вистава режисера Івана Уривського «Конотопська відьма» у театрі Франка — яка вона? Вона збирає аншлаги за лічені хвилини, вже рік про неї лунає шум звідусіль. «Конотопська відьма» навіть отримала Шевченківську премію. Думок — безліч: хтось вважає цю виставу шедевром, хтось — переоціненою та попсовою, а ті, хто ще не побачив її на власні очі, не почув на власні вуха та не відчув серцем — вдаються в питання: «в чому ж феномен?»
Отже, мені випала нагода все це побачити, почути й відчути. Зазначу, «Конотопську відьму» чітко оцінюю на 10/10 — ні більше, ні менше. Вона хороша, не виснажлива. Сьогодні у своїй театральній колонці ДеТеатр міркую про «Конотопську відьму» та чому ж вона так манить людей своїми чарами.
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
Що то таке
Вистава «Конотопська відьма» поставлена режисером Іваном Уривським за мотивами роману Григорія Квітки-Основ’яненка 19 ст. Це театральне втілення давньої української історії з літератури, з сучасним підходом. Особливість вистави — вона проста й мінімалістична. На мій погляд, «Конотопська відьма» захоплює тим, що таку давню історію загорнули у сучасне втілення, але це сучасне втілення аж ніяк не поглинає старовинність автентичних українських традицій та мотивів.
Багато елементів у виставі зачаровують — від народних колядок та молитов до містичності навколо. Тебе наче заманюють співом та світлом, затягують всередину подій, буквально чаклують над тобою. Атмосфера українського відьомства подана тонко, з обережністю та мінімалістично.
Зачарування
Починається дійство з мовчання й загадкового співу трьох жінок на фоні фасаду білої хати-мазанки. Виглядають наче невидимки та зливаються з фоном. Відьми ховаються. Та яка з них справжня? Містерія у повільних легких рухах та міміці. Згодом таємниче введення переривають сотник Забрьоха та його писар Пістряк, вони вриваються і вносять у атмосферу ноти драматичної комедійності.
Забрьоха вирішує, що час одружуватись, а за обраницю йому знаходять молоду Олену. Відчиняється вікно, прикрашене барвистими рожевими квітами, а з нього, вільно співаючи, визирає Оленка у пишному автентичному вбранні й з квітами, вплетеними у руде волосся. Ця героїня харизматична та самодостатня і головне… З нескінченними насінинами гарбуза в кишені, від яких Забрьоха буде плакати, катаючись по землі мов дитя :)
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
Кохання чи мара
Кохання у «Конотопській відьмі» чуттєве та драматичне, з болем та мареннями. Олена кружляє у коханні з Дем’яном. Спершу щиро, а потім пару завертає у чаклунські марення. Історія цих молодих у виставі дуже мелодійна та пристрасна. Однак чи це по-справжньому? Або ж це кохання людей, які піддалися сплескам пристрасті, закружляли у чарах відьми й зрештою привели свої стосунки на край прірви? Глядачеві на міркування.
У танцях Олени та Дем’яна трансформуються відчуття. Відторгнення, сором’язлива закоханість, пристрасне кохання, де, кружляючи, герої заграються, та до запаморочення заходять надто далеко та падають з ніг. Створена чарами любов перетікає у жорстокість — Дем’ян хапає Олену, щойно вона хоч трохи віддаляється, він не відпускає дівчину, ніби хоче нею повністю заволодіти. І це вже далеко не глибоке кохання.
«Зачим зараз кинулися до вiдьми? Зачим через чаклування — та ворожiння, покинувши закон святий, собi побралися? Еге! Хоч i прийняли шлюб, та як не через божу волю, а через Явдоху та через її реп'яхи та кiсточки сушеної жаби, так воно усе i пало прахом», — йшлося у повісті Квітки-Основ’яненка.
Полювання на відьом та жага влади
Проблемою постає те, що у Конотопі немає дощів. Писар Пістряк припускає, що засуха — через відьом. Цей герой яскраво проявляє свою неприязнь до жінок, що розкриває його як холодного антагоніста зі мстивим характером. Його тяга до влади не надто явно транслюється у виставі, проте її можна відчути. Всякими способами Пістряк хоче по-тихому усунути Забрьоху, виставити його дурнем, навіть укладає угоду з відьмою, яку сам же й прагнув убити. А виявляв відьом жорстоко — топив. Ці моменти заворожують, хоч і поставлені дуже простою мізансценою у темряві під синім світлом.
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
Жага влади
Тим часом Забрьоха у виставі до болю комедійний персонаж, іноді його аж жаль (ну не дуже). То його гарбузами нагодує жінка мрії, то її коханий йому руки виверне, то відьма не схоче причарувати Олену, то одружиться він із найстрашнішою жінкою Конотопу — Солохою. Забрьоха поводиться немов дитина. І якщо при потенційній владі Пістряка життя — це трагедія, то при Забрьосі — трагічна комедія…
Пістряк вічно маніпулював Забрьохою, тримався завжди лицемірно поруч. І це великою мірою втілено шляхом танців під фіолетовим хрестом, рукостискань. Їхні рухи досить обмежені, чіткі та ритмічні, в один такт, а їхні чорні тіні відбиваються на стіні, немов передають пітьму цих взаємин.
Відьма
Образ відьми у цій виставі мені здався владним, виваженим, хитрим. Ця таємнича жінка у чорному в якусь мить взяла під своє управління усе — особливо відчуття та долі героїв. А потім і всю сцену. І навіть глядацьку залу. У виставі образ конотопської відьми розкривали через зміни освітлення, звуки, заклинання та молитви. Акторська харизма (я була на показі, де відьму грала Олена Хохлаткіна) + події навколо героїні = розкриття образу.
Відьма своїми чарами зводила усіх з ґлузду, керувала всіма, як маріонетками. Її мораль була такою — вона начаклує, що ви попросите, однак добра вам з цього не буде, як ви відьомськими чарами бажане отримаєте. Наприкінці конотопська відьма викликає цілу громовицю, що також дуже реалістично втілено на сцені.
Секрети феномену?
Простота, легка інтерпретація автентичної історії на сучасне сприйняття. Красиве візуальне втілення, музичне та художнє рішення, відсутність нагромаджень. «Конотопська відьма» природно стала театральним явищем в Україні й це, як на мене, можна було передбачити. Суттєво вплинув також чинник обставин, в яких ми живемо та переломні культурні процеси під час війни.
Українці знайшли для себе психологічний порятунок у вигляді театру. Під час війни, коли нашу культуру та націю нищить російський ворог, зростає колективна свідомість щодо української культури, відповідно, і попит на неї. «Конотопську відьму» запрем’єрили вчасно і ця вистава стала хорошим прикладом того, як можна по-цікавому та автентично надавати новий подих українській літературі та залучати людей до наших традицій.
Про «Конотопську відьму» я без переоцінки скажу — це хороша вистава у своєму жанрі. 10/10. Ні додати, ні відняти.
Comments